Головна » Статті » Методична скарбичка

ВІЧНІ ЦІННОСТІ ЛЮДИНИ, СУСПІЛЬСТВА, РОДИНИ ТА ДИТИНИ

Сім’я - одне з найважливіших соціальних надбань людства, цінність якого з давніх часів і до наших днів залишається незмінною. Вона концентрує в собі й відображає важливі досягнення тисячолітньої цивілізації людських об’єднань, оберігає пам’ять народу від небуття, є творцем і захисником розумного, доброго, вічного.

Саме сім’я є вічною цінністю людини, суспільства та дитини, адже вінцем сім’ї, що завершує природний цикл, є народження дитини. Це сприяє духовному оновленню, піднесенню життєвих сил членів сім’ї, загострює почуття відповідальності за здоров’я й виховання нових членів родини.

Саме у сім’ї дитина робить перші кроки пізнання, навчається орінтуватись у світі речей, величин, недоступних чуттєвому досвіду, розрізняти добро і зло, прекрасне і потворне. Родинне коло допомогає маленькій людині пізнавати навколишній світ в усій його різноманітності, тут у неї формуються і виховуються громадянські почуття, світогляд, естетичні смаки. У сім'ї дитина готується до праці й захисту Батьківщини, до ролі батька або матері.

Коли і чому виникла сім’я? Хто б не шукав відповіді на це запитання, обов’язково натрапить на силу-силенну різноманітних теорій, за допомогою яких учені минулих століть й наші сучасники намагалися і продоважують з’ясувати для себе, щоб пояснити людству закономірності й неминучість появи сім’ї.

Скажімо, в Біблії знаходимо багато свідчень про те, як створювалися та існували сім’ї у давніх іудеїв, які в них були звичаї і традиції, мораль, стосунки між чоловіком і жінкою, ставлення до дітей. Аналогічні відомості маємо про сім’ю в Єгипті, Шумерії.

В арабських, вірменських, грецьких, латинських джерелах знаходимо відомості про сім’ю східних слов’ян. У побуті та звичаях наших предків існував культ Матері, поваги до старших та всілякого оберігання від зла й скверни дітей. Навіть поняття «виховання» в українській мові означає перебування дитини в певних сприятливих, спеціально організованих і безпечних для її життя, здоров’я й морального розвитку умовах.

Усе суще, що живее на Землі, має свій початок і кінець. Сім’я у цьому одвічному циклі – цементуюче начало, яке, власне, створює саму людину. З плином часу роль сім’ї у вихованні особистості аж ніяк не зменшується. Зазнаючи час від часу відчутних ударів, сім’я щоразу, як міфічний птах фенікс, здіймається на крилах любові й доброти.

Навіть у наш час, такий тривожний, економічно й соціально нестабільний, суспільно хиткий і «вибухонебезпечний» непередбачуваними подіями і полярно змінюваними цінностями, сім’я, хоч і зазнає значного негативного впливу, продовжує залишатися тим єдиним острівцем у бурхливому житейському морі, де людина може знайти свій затишок, розраду і надію.

Досвід виховання дітей в українській родині переконує нас у тому, що батькам необхідно навчитися бути «в міру» (яка вона, чим вимірюється кожен визначає сам, інтуїтивно – та чи можливо це?) поступливими і вимогливими, «м’якими» і «твердими», лагідними і суворими, бачити близьку мету, сьогочасну і стратегічну, розуміти свій психологічний та емоційний стани так само, як і дитини. А це надзвичайно складна справа.

Навчимося судити себе найсуворішим і найсправедливішим власним судом, і нам відкриється істина – як часто ми далеко стоїмо від власних дітей, від розуміння їхніх інтересів, життя. Це не лише наша вина, а об'єктивна закономірність розвитку самої природи, вираженої у формі людських стосунків, не просто батьків і дітей, а людини старшої і молодшої, стосунків особистостей, зумовлених різним генетичним багатством, психофізичними і фізичними особливостями, емоціями, віком, соціальним досвідом, комунікабельними уміннями, етнічними особливостями, антропологічною конституцією, соціальним і навіть географічним походженням, менталітетом та ще більше невідомими і незрозумілими явищами психіки, інтелекту, поведінки і діяльності.

Аби добре навчати, а ще краще виховувати дитину, необхідно знати і дотримуватися багатьох умов. Окремі з них від нас незалежні, їх маємо сприймати такими, якими вони є, прилаштовуватися та використовувати їх у розвитку і вихованні дітей. Є ще умови, які складаються внаслідок соціально-економічних обставин, життєвих ситуацій сім’ї, родини, одного чи обох батьків тощо.

Спробуємо разом проаналізувати усе, що пов’язане із вихованням дитини, і ми незалежно один від одно дійдемо однакових висновків.

1. Повноцінність фізичного, фізіологічного і психічного здоров’я дитини в усі вікові періоди її розвитку.

2. У вихованні дітей в сім’ї важливою умовою є дотримання родинно-національних традицій, що найкращим чином забезпечують зв’язок поколінь, збереження культурних скарбів народу. Ця умова є реальною і об’єктивно існуючою.

3. Особливе значення для виховання і розвитку дитини, її соціальної спрямованості, адаптації в соціальному середовищі мають соціально-побутові умови.

4. Педагогічні умови визначають сукупний рівень знань, форм і методів виховання батьками дітей та конкретний ступінь їхньої вихованості. Разом з тим важливою педагогічною умовою є взаємини батьків і дітей, які відображають культуру сім’ї, ставлення до матеріальних і духовних цінностей родини.

Таким чином, виховання дітей можна визначити як інтегрований процес взаємодії і впливу всіх біогенетичних, фізичних і психологічних сил і потенцій, що має дитина, та соціально-економічного, духовного і морально-ціннісного середовища, в якому вона перебуває у найважливіші моменти свого життя.

Категорія: Методична скарбичка | Додав: dnz_chayka (04.09.2019)
Переглядів: 77 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar